Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2015 року Справа № 916/3611/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого суддіКорсака В.А. суддів Данилової М.В., Данилової Т.Б.розглянувши матеріали касаційної скарги Заступника прокурора Одеської областіна постановуОдеського апеляційного господарського суду від 05.02.2015у справі № 916/3611/14 господарського суду Одеської області за позовомЗаступника прокурора Білгород-Дністровського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Білгород-Дністровської міської радидо Товариства з обмеженою відповідальністю "Арсенал"за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Відділу Держземагенства у м. Білгород-Дністровському Одеської областіпровнесення змін до договору оренди земельної ділянкив судовому засіданні взяли участь представники :- - позивачане з'явився - - відповідачаТаран М.Д.- третьої особине з'явився- - Генеральної прокуратури України Томчук М.О.

В С Т А Н О В И В :

У вересні 2014 року Заступник Білгород-Дністровського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Білгород-Дністровської міської ради звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Арсенал", в якій просив суд внести зміни до договору оренди земельної ділянки від 24.12.2009, укладеного між сторонами у справі, в частині розміру орендної плати та нормативно-грошової оцінки.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 08.09.2014 до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача залучено Відділ Держземагенства у м. Білгород-Дністровському Одеської області

Рішенням Господарського суду Одеської області від 20.11.2014 (суддя Цісельський О.В.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 05.02.2015 (головуючий Будішевська Л.О., судді: Бєляновський В.В., Мишкіна М.А.) у даній справі в позові відмовлено повністю. Стягнуто з позивача на користь Державного бюджету України судові витрати.

Не погоджуючись із зазначеними рішеннями судів, Заступник прокурора Одеської області звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

09.04.2015 до суду надійшли додаткові пояснення по справі від Товариства з обмеженою відповідальністю "Арсенал".

Білгород-Дністровська міська рада та Відділ Держземагенства у м. Білгород-Дністровському Одеської області не скористалися правом, наданим статтею 1112 Господарського процесуального кодексу України не надіслали свої відзиви на касаційну скаргу, що в силу положень зазначеної статті не перешкоджає перегляду судового акту, що оскаржується, та не реалізували процесуальне право на участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції, хоча про час та місце його проведення були повідомлені належним чином.

15.04.2015 до початку судового засідання надійшло клопотання Відділу Держземагенства у м. Білгород-Дністровському Одеської області про розгляд справи за відсутності його представника, яке судом задоволено.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Предметом даного судового спору є вимога Заступника Білгород-Дністровського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Білгород-Дністровської міської ради про внесення змін до договору оренди земельної ділянки в частині розміру орендної плати та нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Ця вимога мотивована необхідністю приведення договору оренди земельної ділянки у відповідність до змін нормативно-грошової оцінки землі.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що рішення міськради № 565-VІ від 31.03.2013 "Про затвердження нормативної грошової оцінки земель міста Білгород-Дністровського", яке є підставою для внесення відповідних змін до договору, не набрало чинності, оскільки не було офіційно оприлюднене в друкованих засобах масової інформації.

Проте, колегія суддів вважає висновки судів попередніх інстанцій недостатньо обґрунтованими, враховуючи наступне.

До матеріалів справи не залучено належним чином засвідченої копії статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Арсенал". Таким чином, судами попередніх інстанцій при розгляді даної справи не з'ясовано правовий статус відповідача у справі, як юридичної особи.

Суд касаційної інстанції також звертає увагу на те, що матеріали даної справи містять не засвідчену належним чином копію рішення Білгород-Дністровської міськради № 565-VІ від 31.05.2013 "Про затвердження нормативної грошової оцінки земель міста Білгорода-Дністровського" (а.с.26), що не відповідає вимогам до оформлювання документів ДСТУ 4163-2003, затверджених наказом Держспоживстандарту України № 55 від 07.04.2003 та вимогам частини другої статті 36 Господарського процесуального кодексу України, якою встановлено, що письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. До того ж, матеріали справи містять копії інших документів не засвідчених належним чином (а.с.16-18, 23-28, 102-123).

Крім того, в своїх рішеннях суди попередніх інстанцій послались на положення Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" (далі - Закон). Цей Закон визначає правові та організаційні засади реалізації державної політики у сфері господарської діяльності.

Відповідно до статті 1 зазначеного Закону регуляторний акт - це: прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання; прийнятий уповноваженим регуляторним органом інший офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, застосовується неодноразово та щодо невизначеного кола осіб і який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання, незалежно від того, чи вважається цей документ відповідно до закону, що регулює відносини у певній сфері, нормативно-правовим актом.

Частиною п'ятою статті 12 цього ж Закону передбачено, що регуляторні акти, прийняті органами та посадовими особами місцевого самоврядування, офіційно оприлюднюються в друкованих засобах масової інформації відповідних рад, а у разі їх відсутності - у місцевих друкованих засобах масової інформації, визначених цими органами та посадовими особами, не пізніш як у десятиденний строк після їх прийняття та підписання.

Судами попередніх інстанцій не надано оцінки щодо правової природи рішення міськради № 565-VІ від 31.05.2013 та правового статусу цього документа. Тексти судових рішень не містять висновків про те, чи відноситься вказане рішення до актів регуляторного характеру та чи підлягає воно оприлюдненню в порядку, визначеному Законом.

З'ясування вказаних питань має суттєве значення для правильного вирішення спору та впливає на правильність застосування норм матеріального права, оскільки в залежності від тієї чи іншої норми можуть наступати різні правові наслідки для сторін.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Відповідно до вимог статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою ГПК покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

На час розгляду справи апеляційною інстанцією прокурором були подані додаткові докази офіційного оприлюднення рішення ради № 565-VІ від 31.05.2013, а саме 20.11.2014.

Відхиляючи відповідні докази суд апеляційної інстанції у своїй постанові не навів доводів заявника (прокурора) щодо неможливості подання цих доказів суду першої інстанції та не надав їм правової оцінки. В той же час, суд у постанові не зазначив, чим обумовлюється неможливість прийняття зазначених доказів та з яких підстав суд апеляційної інстанції не може їх прийняти.

Таким чином, висновок суду апеляційної інстанції не можна визнати таким, що відповідає вимогам законодавства.

Відповідно до пунктів 1, 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" № 6 від 23.03.2012 із змінами і доповненнями рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого:

- чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються;

- чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин;

- яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскаржувані в касаційному порядку судові рішення наведеним вимогам не відповідають.

Відповідно до пункту 3 статті 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 05.02.2015 та рішення Господарського суду Одеської області від 20.11.2014 у справі № 916/3611/14 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.

Головуючий суддя В.А. Корсак

С у д д і М.В. Данилова

Т.Б. Данилова